Ви колись замислювалися, чим підлітки відрізняються від дорослих? Чи знаєте ви, які ми насправді? Я – знаю. Ми одночасно гарні й погані. Майбутнє нашої країни і «нікудишнє покоління». Вміємо творити нове, але погано засвоюємо старе. Маємо тисячі думок, викладаємо тільки одну. Вміємо стримувати гнів, але не вміємо висловлювати радість. Боремося за екологію і п’ємо колу з пластикових пляшок. Ми – підлітки ХХІ століття, не уявляємо свого життя без інтернету. Вчимося, здобуваємо професію і життєві навички через екран ноутбука.
Але досить вступів і нудних розповідей.
Ласкаво прошу: до вашої уваги мої карантинні хроніки.
Тиждень звичайного школяра на дистанційному навчанні
Розділ 1
Про урок біології та про те, як Яну ледь не вбила яєчня
Яна прокинулася о сьомій. Спала не більше шести годин, бо до першої намагалася розібратися з паралелями та перпендикулярами в геометрії. Паралелі та перпендикуляри все ж таки перемогли і Яна завалилася спати, навіть не перевдягнувшись. Прокинулася від гучного завивання невідомого їй співака. Яні знадобилося декілька хвилин щоб зрозуміти, що це будильник, а не трохи пришелепуваті сусіди.
— Навіщо я поставила цю пісню на будильник? – пробурмотіла вона.
Удома вже нікого не було. Дівчинка попленталася у ванну кімнату, застелила постіль. А потім прилягла на п’ять хвилиночок попереписуватися з Маринкою. Але щось пішло не за планом. Сили зрадили Яну. Прокинулася через те, що телефон ледь не розривало від Маринчиних дзвінків. П’ятдесят не прийнятих викликів!
— Алло, – ледь чутно промовила вона.
— Алло! Ти що спиш? Чого голос як у сторічної бабці? – почула Яна роздратований голос подруги.
— Сама ти бабця. Звісно, сплю. Що мені ще робити? – ледь не кричала Яна у слухавку.
— По-перше, не горлай. По-друге, в нас біологія за п’ять хвилин.
— Яка, в біса, біологія!? Слухай, дай нормально поспати, – пробурмотіла Яна. Вона ж бо думала, що зараз десь восьма й можна ще трішечки полежати в ліжку. Але про всяк випадок все-таки глянула на годинник. І побачила страшне. За п’ять хвилин дев’ята! За п’ять хвилин дев’ята! А урок біології починається о дев’ятій. То що ж робити? Навіть не снідала, а снідати потрібно обов’язково, бо потім цілий день болітиме шлунок. Маринка на іншому кінці кудись поділася, тож Яна вирішила, що тишком-нишком з’їсть свою яєчню на уроці. Ну а що, вчителька все одно поки список присутніх перевірить, поки насварить за невиконані завдання… П’ять хвилин на їжу вона точно мала. Взяла ноут і попленталася на кухню. На столі чекав вже остиглий чай, який мама залишила перед роботою, і яєчня, яку Яна вчора не доїла. Спокійно видихнула, коли зрозуміла, що підімкнулася вчасно. А далі все як завжди: сварки з учнями через невиконану домашку, оголошення про двійки всім, хто не підімкнеться (насправді, вчителька казала це щоразу й це справді звучало як погроза), а потім ціла промова, типу 7-Б – єдиний клас, який не здає роботи вчасно. Поки все це тривало, Яна спокійненько жувала свій остиглий сніданок. Навіть поспішати нікуди не потрібно було. Але потім вчителька зрозуміла, що Яна – єдина, кого вона ще сьогодні не сварила, тож знайшла, до чого прискіпатися.
— Соловйова, ти чого це без камери? – ця єдина фраза прозвучала, як голос карми.
— У мене інтернет поганий, – спокійно промовила дівчинка з напханим ротом.
— Що? Що? Ти що там, жуєш? Повтори ще раз і камеру на хвилинку ввімкни!
Яна швиденько ковтнула яєчню і ввімкнула камеру, показуючи своє усміхнене личко. Але потім зрозуміла, що один шматок так і не проковтнувся. Вона вся почервоніла й почала несамовито кашляти.
— Я… Кхи-кхи! У мене… Кхи-кхи! … інтернет поганий.
— Соловйова, тебе що, коронавірус схопив? Ги-ги! – це був Максим, надокучливий однокласник Яни.
— Та щоб ти язика проковтнув! – звідкись озвалася Маринка.
— Ну-бо всі заспокоїлися! Соловйова, я так зрозуміла, в тебе надто поганий Інтернет, тож камеру можеш вимкнути, але звук залиш. І випий, будь ласка, щось від кашлю.
Яну здивувала така несподівана доброта. Вона прохрипіла «Дякую» та почала заливати в себе холодний чай, який нарешті проштовхнув той жахливий шматок яєчні. Потім розгорнула підручник на 89-й сторінці. Звідти на неї витріщалися шлунок собаки й скелет якогось невідомого птаха. А з сусідньої сторінки – амеба й інфузорія туфелька.
Ось так пройшов урок біології.
Розділ 2
В якому хом’як Мандаринка залишається без ласощів, а весь клас думає, що в Яни вдома мешкають щури
Нещодавно, на Янин День Народження їй подарували рудого хом’ячка Мандаринку. Але час гратися й годувати Мандаринку вона мала тільки ввечері. Сьогодні був звичайний день дистанційки. Щоправда, Янин ноутбук зламався, тож їй довелося вчитися через ПК батьків. Почовгала на кухню, сьорбнула чаю, цього разу навіть встигла поснідати (не хотілося повторювати історію з уроком біології). Але ось на Мандаринку глянути забула.
Почався урок алгебри. Вчителька сказала всім увімкнути камери. Яні це не подобалося. Точніше, їй не подобалося не саме прохання вчительки, а ставлення до нього деяких учнів. Знаєте, не дуже приємно дивитися, як батько Івасюка ходить на задньому плані в спідній білизні (можливо, то були такі короткі шорти, але ми цього вже не дізнаємося). Але Янина камера чомусь вмикатися не хотіла. Зловісний напис на моніторі «немає доступу до камери» її аж ніяк не втішав.
— Ой, Матильдо Вікторівно, в мене камера не вмикається, – схвильовано вигукнула Яна. По той бік екрану почула крик учительки, яка доводила їй, що такого бути не може і Яна просто не хоче вмикати камеру. Але раптом вона почула ще й голос Макса (так-так, того самого, який приписав Яні коронавірус).
— Яно-о-о, в тебе міг відійти шнур від системного блоку. Поглянь, чи він на місці.
— Дяки’ – коротко кинула Яна у відповідь. А потім їй довелося лізти під стіл, до системного блоку. Аж раптом відчула біля ніг щось м’яке. Підскочила, вдарилася головою об стіл і заверещала:
— А-а-а! В мене щур удома-а-а-а! – їй було байдуже, що мікрофон не вимкнений і її всі чують. Скочила на ліжко й подивилася під стіл. А там сиділа….
— Мандаринко, а ти що тут робиш?. – від сорому перед однокласниками в Яни аж вуха палали.
— Матильдо Вікторівно, в мене тут хом’як утік, тож я просто мушу його рятувати. До побачення, класні роботи я вам потім надішлю, – гукнула вона й не дочекавшись реакції вчительки, залишила онлайн-урок. Потім так-сяк витягла Мандаринку з-під столу (просто хом’як дуже пручався). Коли тато прийшов з роботи й почав лагодити комп’ютер, виявилося, що дріт, який з’єднує системний блок із камерою, перегризений.
Мандаринку залишили на тиждень без огірочків, а Яна мала такий жахливо-смішний урок алгебри.
Розділ 3
Про те, чому потрібно висипатися та як вправи на прес можуть негативно впливати на учнів.
Останнім уроком у Яни була фізкультура. Дівчинка була просто мега-втомлена. Пара алгебри й нульовий урок давалися взнаки. Добре, хоч усе пройшло без пригод. Хвала Богові, що в Яни від тієї фіз-ри звільнення, тож вона може спокійно собі посидіти.
«Народ, давайте після фізкультури не будемо від’єднуватися. Посидимо, побалакаємо. Уроків же на завтра небагато задали», – Яні надійшло повідомлення в групу їхнього класу. «О’кей», - коротко відповіла вона. В групу надійшло ще декілька схвальних відповідей. Урок мав початися за кілька хвилин, тож Яна підійшла до столу й увімкнула конференцію. Спочатку, як зазвичай, хвилин із 20 чекали на Анатолія Васильовича, який частенько забуває про такі онлайн-уроки. За цей час вони встигли поміркувати про можливу складність завдань на контрольній з хімії, запланованої на найближчий час, дізнатися, хто як написав тест з англійської, а ще обговорити нову пісню відомої співачки та повідомити всім, як кожен з них хоче спати. В їхній «дискусії» чомусь не брав участі лише завжди жвавий Нік, тобто Микита. Він просто сидів і дивився на всіх, ніби вперше побачив.
— Бро, ти що захворів? – звернувся до нього Макс.
— Та ні. Просто спати ду-у-уже хочу, – сонно відповів Нік.
— Тю, типу ми спати не хочемо, – Маринка закотила очі під лоба й кумедно вдала, ніби засинає.
— Відставити спати! Шикуйсь! – голос учителя змусив усіх підстрибнути на стільцях.
— І Вам добрий день, – чемно привіталася Яна.
А потім почалися вправи. Яна сиділа зі своїм звільненням, втупившись у екран, і спостерігала за цією пародією на фізкультуру, бо фізкультурою це важко було назвати. Хтось використовував кота замість гантель, хтось – п’ятилітровий бідон з водою, періодично надпиваючи з нього, щоб було легше. Ліна взагалі взяла тоненький зошит і вдавала, що не може його підняти. Настя, загорнута в плед, поглядала у в вікно. Але ж у Насті звільнення немає! Ну, хоча, це не так важливо. Потім почалися вправи на прес. Нік улігся на підлогу й вдавав, начебто щось робить (насправді просто качався на килимі посеред кімнати). Потім учитель взяв стільчик, усівся біля монітора й почав щось писати. Вочевидь перевіряв, хто присутній на уроці. Янині однокласники й далі робили якісь вправи.
— Так, домашнє мені скинете, відео з вправами я вже виставив, тож усім гарного дня. – Анатолій Васильович зник так само раптово, як і з’явився. Хлопці повставали з підлоги, хтось почав згортати килимок для йоги.
— Чому сьогодні була така складна фізкультура? – озвався Нік.
— Бро, ти ж там майже нічого не робив! І взагалі, перестань скиглити, давайте, краще всі разом зіграємо в якусь онлайн-гру, – це вже був Макс.
— Як це нічого не робив? Я, між іншим, дійшов від стільця до килима. Але від гри не відмовлюся, – відповів Нік і поплентався кудись, а за декілька секунд знову влігся на килимі, вже з телефоном. Потім усім класом почали грати в прикольну онлайн-гру, яку знайшов Макс. За якийсь час Нік покинув гру.
— Бро, ти куди подівся? – закричав Макс у мікрофон, і всі почали шукати зображення Микити на екрані. Але той, замість того, щоб відповісти, солодко спав на килимі, при цьому посвистуючи й навіть не реагуючи на те, що його кличуть. Дівчата почали підсміюватися.
— Та тихше ви. Чекайте, зараз я йому зателефоную, – намагався прошепотіти у мікрофон Макс.
Усі показали йому великі пальці на знак згоди. Потім Макс продемонстрував екран свого мобільного, на якому йшов набір номера. Потім Микитин телефон, який, до речі, лежав у нього на животі, почав шалено вібрувати, аж підстрибувати. Але Нік не реагував. Здавалося, заснув ще міцніше.
— Невже й справді спить? – здивувалася Яна. – Я думала, він жартує.
— Та ясно, що жартує, хіба можна заснути так міцно, щоб аж не чути наших криків і телефонних дзвінків? Максе, набирай його ще раз. Запевняю, він просто придурюється, – Маринка, як завжди, не надто довіряла однокласникам.
— Ну добре, – Макс знову почав набирати номер. Цього разу телефон Ніка так підстрибнув, що звалився на підлогу.
— Ну от бачиш, Марин, ледь телефон людині не зламали. А ти все «не вірю, не вірю», — перекривляв хтось із хлопців Марину, яка у відповідь показала язика.
— Ну, народ, його ж хоч розбудити треба. Бо пролежить так, поки батьки не прийдуть. А він собі спить, уроки не робив і все таке… – Макс почав знову набирати номер
Приблизно за пів години сонька вдалося збудити. Він ліниво підняв телефон з підлоги й узяв слухавку.
— Слухаю.
— Ти чого посеред дня дрихнеш? – закричав Макс.
Нік, напевне, навіть не розумів де він.
— А звідки ти взяв, що я сплю? Я, он це... Ну, з котом граюся, – пробурмотів Нік.
— Мда, оце комусь розповісти, не повірять. Як можна було просто під час конференції заснути? – це вже Маринка, точніше, її думки вголос.
— Зачекай. У мене в кімнаті хтось говорить, – занепокоївся Нік і почав обережно підводитися й озиратися навколо. І нарешті помітив на підлозі свій ноутбук з обличчями однокласників на екрані.
— А… Як це? А ви що тут робите? – сказати, що він був здивований – це не сказати нічого.
— Пояснюю. – почала говорити Яна. – Ми після фізкультури хотіли пограти в онлайн-гру. Ти теж грав з нами, лежачи на своєму килимі. А потім ти заснув і ми намагалися тебе розбудити. Ось і все.
Микита лише здивовано витріщався на всіх.
— А-а-а. Ясно, – зрештою пробурмотів він і почухав потилицю.
— Тож, бро, потрібно добре відсиплятися. Ну, все, всім гуд бай, бо мені на тренування, – Макс зник з екрану.
— Па-па, – Яна теж вирішила відімкнутися, бо дуже стомилася за цей день.
Після такої фізкультури, Яна точно знає, що висипатися треба обов’язково!
Тож ми з вами побачили дистанційні будні очами звичайної учениці сьомого класу. А тепер пропоную подивитися на ставлення до такого навчання мами тієї самої учениці.
Розділ 4 (від імені Яниної мами)
В якому моя дитина перетворюється на Бетмена.
— Алло? – я поспіхом підняла слухавку, гадаючи, що це може бути хтось по роботі.
— Алло. Вас турбує Янина вчителька з географії, Марина Іванівна. В нас уже п’ять хвилин контрольна робота, а Яни немає. Просто контрольна дуже важлива, підсумкова, тож нехай зараз приєднається. Вона, мабуть, проспала.
— Так, так, добре. Просто в мене сьогодні вихідний, тому я зранку вибігла в магазин і думала, що донька вже прокинулася. Зараз вона приєднається.
— Добре, добре. Вже чекаю, – швиденько відказала вчителька й поклала слухавку.
Що ж мені робити з цією Яною? Вона то школу проспить, то контрольну на шість напише, то яєчню посеред уроку біології жує. Потрібно їй зателефонувати, нехай контрольну пише.
— Алло...
— Алло, мам ти щось хотіла? Я просто сплю, – почула я сонний голос Яни.
— Я знаю, що ти спиш. Але мені вже вчителька телефонувала, тому що в тебе зараз повинна бути контрольна з географії, – відповіла я роздратовано.
— Йой! Ну, зараз я приєднаюся. Але ж ма-а-а-а-ам, я не заплетена й не вмита, – простогнала вона мені в слухавку.
— Та яка різниця, заплетена чи ні. Бігом на урок, бо заберу телефон на тиждень.
— Та добре. Зараз. Па, – ображено відповіла Яна і відімкнулася.
Я повільно йшла додому й думала про те, що цього року Яна якось зовсім не старається, але оцінки отримує цілком задовільні. Ну, крім тієї шістки, звісно. Невже списує? Аж раптом знову дзвінок. Схоже, з того самого номера, що й зранку. Невже знову вчителька?
— Доброго ранку.
— Доброго ранку ще раз. Ви взагалі свою дитину бачили? Що вона на себе начепила? – аж кричала мені в слухавку вчителька.
— Та ні, не бачила. Я тільки в квартиру зайшла.
Я навіть не уявляла, що ще може втнути моя дитина.
— То зайдіть і подивіться! Бо зараз взагалі двійку поставлю. А потім щоб не було до мене претензій, чому це річна оцінка така погана! От зараз зайдіть у її кімнату й погляньте, в якому вигляді сидить ваша дитина! – вже з голосу вчительки я зрозуміла, що сталося щось дуже недобре… Надто вже вона рознервувалася.
— Ну, зараз подивлюся, – здивовано відповіла я, тим часом роззуваючись. Потім пішла до Яниної кімнати. Відчинила двері й нібито нічого поганого не побачила. Але потім Яна розвернулася до мене й тоді я все зрозуміла. Моя дитина сиділа в масці Бетмена!!! Де вона її взяла, уявлення не маю.
— Це що таке? – в цій ситуації, напевне, в Яну могла полетіти пара капців.
Що ж я роблю не так? Була нормальна дитина, а тепер сидить переді мною в масці Бетмена, вчиться на шістки, а вчителі вперше за життя скаржаться на неї. Що ж роблять всі ці дистанційки, карантини… Уявляю, що коїться з дітьми, які й до цього вчилися погано…
— Ти навіщо на себе це начепила?! – кричала я
— Мамо, в мене між іншим ввімкнені мікрофон і камера. А ти мені зриваєш контрольну. – Під цією маскою навіть здавалося, що вона говорить цілком серйозно.
— Взагалі-то, це ти зриваєш мені урок! – це вже долучилася вчителька. – Від конференції негайно відмикаєшся, але щоб контрольну мені надіслала не пізніше вечора! Завдання я виставлю на сайт. І якщо напишеш менше, ніж на дев’ять, то маму до школи викличу! – вчителька жартівливо накивала пальцем і посміхнулася – А Ви, Маріє Валентинівно, проведіть з нею бесіду, – звернулась вона вже до мене.
— Добре, дякую, – я намагалася говорити спокійно і стримано.
— Дякую, Марино Іванівно! До побачення, гарного дня! – озвалася Яна.
Найбільше в цій ситуації мене дратувало те, що Яна поводилася так, ніби нічого й не сталося. Що вона взагалі собі думає!
— Ти що, з глузду з’їхала! Чи ви вже зовсім подуріли зі своїми ноутбуками? Цілими днями тільки те й робиш, що в інтернеті сидиш! Де ти взагалі цього Бетмена взяла!?
Зазвичай підвищую голос на доньку рідко, але це вже переходило всі межі. Але ось Яну, схоже, це зовсім не бентежило. Вона сиділа, ніби так і мало бути.
— Нє, ну, мам,, а що мені ще потрібно було робити? Я ж тобі казала, що не заплетена, не зачесана, не вмита, а на обличчі он який прищ виліз! – щоб підтвердити це, вона навіть підняла свого Бетмена.
— Так, прищ справді великий, треба замазати. Але, взагалі-то, зараз не про це! Ну ти могла там камеру не вмикати. Навіщо ж таке вигадувати?
— То я так і хотіла. А ця Марина змусила її ввімкнути, то я й взяла перше, що під руку потрапило. Але звідки мені було знати, що це Захар (двоюрідний брат Яни) забув свою маску в нас! Я ж не думала, що вона так злякається, аж тобі подзвонить. – Яна здавалася справді роздратованою.
Але тут уже мені стало смішно. Вона в тій масці була така кумедна.
Ну, потім ми з нею поговорили, маску віддали Захарові, контрольну Яна написала на 10, але їй зняли один бал за того Бетмена.
Ось що робить дистанційне навчання з дітьми. Ще рік такого – і моя дитина точно перетвориться на якогось хом’яка, який тільки їсть і спить.
Тож уважніше слідкуйте за навчанням своїх дітей і, бажано, не робіть так, щоб їм до руки потрапила маска Бетмена.
Якось так проходять будні майже всіх дітей планети під час навчання. Тут я виклала вам лише кілька цікавих історій з життя школярів. Але, повірте, насправді їх набагато-набагато більше. А ще щойно ви дізналися трошечки більше про сучасних підлітків.
Марія Хілініч, 13 років
Немає коментарів:
Дописати коментар