БІБЛІОТЕЧНА ЕЛЬФІНЯ



ЗНАЙОМСТВО

Вулиця вранці! Люди поспішають, машини шумлять. Надворі гамірно! А у бібліотеці благодать! Я-бібліотечна ельфіня. Чи ви думаєте, що у бібліотеці ельфи не живуть? Ще й як живуть. А де ж їм іще жити? Світло, тепло, затишно, на підвіконнях вазончики. А компанія яка чудова! Книжки! Порозходяться бібліотекарі ввечері по домівках, то ми збираємось, та й книжки свої історії розказують.
Бібліотекарі звичайно знають, що ельфи існують, та тримають це у секреті. Бо як про нас дізнаються- прощавай спокій.
Ми, ельфи, уміємо трошки чаклувати. У нас є чарівний пилок. «Дзінь-дзінь!» і можна почути, як розмовляють книжки. Добре, що у бібліотекарів немає алергії на наш пилок.
Отож, ми допомагаємо бібліотекарям.

КОЛЮНЯ

Колюня не любив читати! Так, таке буває. Мама привела його у бібліотеку.
-Колюню, може тобі таку книжечку узяти? Чи ось цю?- питала мама, аж просячи.
-Може ти про піратів любиш читати? Чи про тварин?- намагалася вияснити бібліотекарка.
Колюня морщив носа, відвертав обличчя. Насилу тицьнув навмання на якусь книжку та й вискочив на вулицю. Бібліотекарка записала книжку у новенький абонемент і попрощалася з мамою.
Звичайно, ми всі спостерігали за хлопчиком.
-Чудово, він узяв дуже цікаву книжку, він точно полюбить читати!-була впевнена я.
-Книжка -кращий друг, книжка-вікно у світ знань, день без книжки…-затараторив збірник українських приказок та прислів’їв.
-Він її прочитає і швидко знов прийде до нас!-підтримала мене книжка з верхньої полиці.
Та дні миналиа Колюня не з’являвся. А з’явився він через місяць, після телефонного дзвінка бібліотекарки і нагадувань про нездану книжку. Виявилось, що мама так і не змогла ні примусити, ні упросити синочка почитати. Якби він тільки почав читати, він би відчув, як це круто узнавати історії і розуміти «книжну мову».
Ми вже знали, що без чарів не обійтися. Тож, ми змовились, як тільки я почаклую, всі книжки почнуть розповідати свої історії. Ну якась же історія має зацікавити дитину! Ну не буває так, щоб не любити читати.
І ось, хлопчик у бібліотеці, «дінь-дзінь», і я вже його «опилила». Всі книжки, як по команді, почали старанно розповідати кожна свою історію. Хлопчик закліпав очима. Звичайно ж, він не розумів, що ж діється. Добре, що не втратив свідомість від здивування! Чари діють!! Він протяг руки до однієї
книжки, потім узяв ще одну, у яскравій палітурці, побіг до столу бібліотекарки… і знову повернувся до полиць. Він посміхнувся і дістав непримітну книжку про автомобілі. Від здивування усі книжки позамовкали. Ми не зрозуміли чому Колюня узяв саме цю книжку, адже вона не розповідала ніяких історій, вона тільки весь час то диринчала, то фафакала, як старовинне авто, то пихкотіла, як поломаний автомобіль, який не може завестися. Мабуть Колюня розумів цю автомобільну мову, а от ми-ні.

ЧАРИ НЕ ПОТРІБНІ!

Колюня став постійним читачем бібліотеки. Він вже не Колюня, а Миколка-учень школи, акуратний і серйозний хлопчик. Я вже більше не чаклую над його голівкою, немає потреби. Він став розуміти мову книжок і без мого чарівного пилку.
А я сиджу на верхній полиці і спостерігаю за відвідувачами. Може чиясь мама приведе якогось Нелюблючитайлика. Ось тоді ми з книжками знову повторимо свій фокус. А що, досвід вже є.


***
Дві сестрички, як дзвіночки,
у віршовані рядочки увесь день слова складали –
римували, римували…
Тато мовив: «Хай складають…
Поетеси підростають!».

Собаче щастя
Бабуся пиріжком
собачку пригостила…
Погралася з Рябком
та й далі поспішила…

Не втримавсь песик: «Гав!».
Теплом людським зігрітий,
бабусю наздогнав
і…став у неї жити!..

Підковані коні
Я читала вірші коням,
що стояли на припоні…
Скажете не розуміють,
коні слухати не вміють...
Справді, слухають погано,
як читають графомани!.
Мої ж вірші як лунали,
коні слухали й іржали !


Коняча ідилія
Тиша в конюшні...
Спокій вечірній...
Сінно і душно - літньо...
Смирне лошатко
вушками водить –
матінка ж поряд ходить...

***
А трояндові кущі
розпустилися,
як садові павичі,
розхвостилися...
Павичі-трояндичі
запишалися,
ароматами вночі
розсипалися...

Марія-Лурдес Дегтяренко 7-В, гімназія №1

Немає коментарів:

Дописати коментар