Театральна гостина «Як стають акторами»

Сьогодні Міжнародний день театру, тому засідання розмовного клубу «Говорімо українською»  було присвячене цій темі.

 На театральній гостині «Як стають акторами» вихованці освітнього центру «Диволенд» переконалися, що   актор-лялькар - професія значно складніша, ніж просто акторство. Бо якщо на сцену звичного театру виходить лише актор, то тут виходить ще й лялька. І саме вона «вирішує» яким руслом ітиме вистава.

Активними учасниками театральної гостини був зразковий художній колектив  «Театр ляльок «Фантазія»» (керівник Катерина Громадська), який  провів майстер-клас для діток та показав лялькову виставу «Мишкові гулі». 

Чи кожна людина може стати актором? Грати на сцені, треба мати хист? Як можна розвинути ці вміння? На всі ці питання майстерно і доступно відповіла глядачам пані Катерина і дала змогу кожному присутньому відчути себе актором-лялькарем.

З якою радістю і захопленістю приміряли вони акторство на себе! Варто було поспостерігати за ними, як вони грають з іграшками, які зосереджені, наслідуючи побачену виставу. Катерина Громадська запросила всіх охочих стати акторами лялькового театру до центру позашкільної освіти професійного розвитку учнівської молоді «Соняшник». Бо актор-лялькар - професія, яка продовжує дитинство.

 

Дослідники рідного краю

 

Кожен українець, юний чи дорослий, незалежно від освіти, повинен знати правдиву історію, усвідомлювати, хто ми такі, чиї ми діти, на якій землі живемо. Про славетну історію та сучасність Білої Церкви, археологічні та історичні знахідки, розвиток краєзнавства в Білій Церкві на історичній годині "Дослідники рідного краю" юні краєзнавці клубу "Джерельце" бібліотеки-філії №1 для дітей, дев'ятикласники гімназії слов'янських мов початкова школа №1, поспілкувалися з істориком, краєзнавцем , працівником відділу інформаційно-краєзнавчої роботи Білоцерківської міської централізованої бібліотечної системи імені П. Красножона, автором багатьох краєзнавчих публікацій - Анатолієм Бондарем. 

Пан Анатолій зазначив, що в Білій Церкві жило і живе багато знаменитих людей небайдужих до історії міста: Кирило Стеценко, Петро Лебединцев, Олексій Стародуб ,Євген Чернецький, Сергій Бурлака, Сергій Різник, Олександр Ярмола, розповів про старе та нове місто, про архітектурні споруди, їхнє значення для Білої Церкви. Юним краєзнавцям було цікаво дізнатися про Замкову гору, найдавнішу архітектурну споруду Білої Церкви – Микільську церкву, закладену гетьманом Іваном Мазепою в 1706 році, торгові ряди та про історію деяких вулиць, зокрема: Праведників світу, Млинову, Добровольчих батальйонів Богдана Хмельницького.

Відкриттям для юнаків і дівчат була розповідь про білоцерківські брами – Київську (в районі сучасної площі Тараса Шевченка) та Сквирську – в районі «Укртелекому» на Олександрійському бульварі. Розповідь спонукала слухачів до цікавих запитань, на які краєзнавець давав фахові, вичерпні відповіді та спростовував міфи походження назви Білої Церкви.

 Олена Крищенко зробила огляд краєзнавчої літератури, яку має в фонді книгозбірня і запросила присутніх скористатися нею для поглиблення знань, відвідавши бібліотеку.

"Цілюща сила води та любові: легенди про річки".

 З 1993 року 22 березня офіційно на всій планеті стали святкувати Всесвітній день води. Цього дня організації із захисту довкілля звертаються до всіх держав, що існують на планеті, із закликом приділяти більше уваги захисту водних ресурсів планети. З ціє нагоди для вихованців освітнього центру "Диволенд" бібліотека-філія №1 провела голосні читання "Цілюща сила води та любові: легенди про річки". 

Діти в бомбосховищі, бо наразі повітряна тривога, з цікавістю слухали легенди про "Дніпро", "Десну" та "Богданове джерело". Припала до душі і українська народна казка "Кринички". Кожен слухач виявив бажання спробувати прочитати самостійно.

Бібліотекар Юлія Волошина зачитала оповідання Василя Сухомлинського "Краплина води", а потім обговорювала з дітьми поведінку туристів, котрі поспішили напитися води перш, ніж нап'ється втомлена бабуся. Потішило те, що малюків обурила поведінка туристів і вони наввипередки вихвалялися своєю чемністю ,як у бережному ставленні до води , так і в пошані до людей поважного віку!

 

БУКВА «Ґ» В ЖИВОМУ МОВЛЕННІ

 

Сьогодні на мовознавчому коучингу клубу «Говорімо українською»   йшла мова про букву «Ґ». Українська абетка має у своєму складі одну загадкову літеру, з якою впродовж останніх століть траплялися просто дивовижні пригоди. Колись у праслов’янській мові всі слова вимовлялися з “ґ”. Потім, якщо брати слов’янські мови, то в українській, у білоруській, у чеській, у словацькій,  звук перейшов у “г”. Тому оця четверта літера нашої абетки «а», «б», «в», «г» позначає цей гортанний задньоязиковий приголосний, фарингальний «г». Слухачі уважно слухали про давню і складну історію літери «Ґ» в українській мові, бо ж  на літеру з гачечком можна натрапити  як у поширених словах (ґанок, ґудзик, ґрунт), так і в діалектних (ґалаґан (півень), ґемба (губа), ґрунь (вершина гори) та іншомовних (конґломерат, марґінальний, суґестія).

До української абетки ввів її в 1619 році український письменник, мовознавець, церковний діяч і просвітник Милетій Смотрицький. Згодом цю літеру вживали у різних писемних творах. Зокрема, у словнику української мови за редакцією Бориса Грінченка є ця літера з позначенням задньоязикового приголосного.

Але вона була в Російській імперії заборонена і відновлена в найголовніших правилах українського правопису 1921 року і її вживали до 1933 року. Якби в нас потім не заборонили правопис 1933 року, то вже б ми не мали жодних проблем з цією літерою.

Звук [ґ] – задньоязиковий зімкнено-проривний дзвінкий приголосний. Твориться він так, як звук [к], тільки з участю голосу. Під час заняття діти дізналися, що в сучасній українській літературній мові звук [ґ] вживається у небагатьох словах, зокрема в іменниках - аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґедзь, ґерґелі, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґонт(а), ґрати (не плутати з дієсловом грати), ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля,ґуральня, джиґун, дзиґа, дзиґлик; в прізвищах- Ґалаґан, Ґудзь і под.; прикметниках - ґратчастий, ґречний; дієсловах- ґвалтувати, ґеґати, ґелґотати, ґелґотіти, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґрасувати; дриґати і дриґати, ремиґати; у власних назвах — топонімах України: Ґорґани (гірський масив), Ґоронда, Уґля (села на Закарпатті). Не забули і про похідні: ґрунт – ґрунтовий, ґрунтовно, ґрунтообробний, ґрунтувати тощо. Ці незвичні у вжитку слова сприймалися на слух з цікавістю і потребували звертання до тлумачного словника, який допоміг пояснити їх значення: ґазда – господар, хазяїн; ґандж – вада, хиба; ґерґелі - порода великих гусей;

ґирлиґа – палиця, загнута на кінці (для пастухів, старих людей);

ґлей – загуслий сік на стовбурах фруктових дерев;

ґоґель-моґель – домашній десерт з яєчних жовтків, цукру та меду, какао чи рому;

ґонт(а) - дерев'яний матеріал, який використовують для покрівлі даху;

ґринджоли – низькі і широкі сани;

джиґун – баламут, спокусник, залицяльник;

дзиґлик – стільчик;

ґречний – чемний, ввічливий;

ґеґати – видавати звуки, властиві гусям;

ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти – голосно і нерозбірливо говорити, галасувати;

ґеґнути – померти; ґрасувати – розчищати стежку, витоптувати.

 

 Декілька разів маленькі  мовознавчики читали ці слова , жваво обговорювали , переглянули мультфільми про абетку з буквою «Ґ» , аби краще запам’ятати їх і вживати у живому мовленні, в спілкуванні з друзями! Говорімо українською, думаймо українською, цінуймо українське!