ГЕТЬ ПАЛІННЯ ! МИ - ЗДОРОВЕ ПОКОЛІННЯ!

31 травня – Всесвітній день боротьби з тютюнопалінням.

Наші залежності керують нашим життям - чи то йдеться про нав’язливе бажання постійно перевіряти оновлення в соцмережах, чи про паління, зловживання алкоголем тощо. Чому ж шкідливі звички так важко подолати? Як їх виявити, встановити причину та, найголовніше, позбутися назавжди?

 Сподіваємося книга Джадсона Брювера "Залежний розум. Сигарета, смартфон, токсичні стосунки. Як формуються шкідливі звички та як їх подолати"допоможе розібратися в цих нелегких проблемах.

Автор на цікавих експериментах і дотепних

 прикладах пояснює складні психологічні процеси. Завдяки цим знанням ви зможете 

сконструювати власний «компас усвідомленості», який не дозволить

 залежностям скеровувати вас у протилежний бік від щастя.

Ваші дні починаються і закінчуються з глибокої затяжки чергової сигарети? Протягом дня не можете утриматися від виходу на перекур? Якщо ви відчули, що паління щільно увійшло до вашого повсякдення, приносить незручності і шкодить здоров'ю , тоді саме час прочитати книгу Аллена Карра "Легкий спосіб кинути палити".  Завдяки унікальній методиці  ви дізнаєтеся: чому так важко кинути палити, а можливо настане той щасливий день і ви оберете здоровий спосіб життя, зможете твердо сказати палінню - ні! 

БІБЛІОІНФОРМИНА для читаючої дитини

Визначитися з вибором професії часом складно як дітям, так і батькам, важко здивувати простими спеціальностями, всім хочеться отримувати цікаву професію.

Пізнавальна книжка-розглядалка «Незвичайні професії» Алли Гутніченко і Юлії Коломоєць познайомить читачів  з дивовижними професіями, про які зазвичай знають менше.

У  книжці-віммельбуху кожній професії присвячено по три розвороти: перший знайомить з героями та їхніми незвичайними професіями; 

другий присвячений інструментам, спеціальному одягу та приладам, які герої використовують у своїй діяльності;

третій – інтерактивно-пізнавальний – з лабіринтами і цікавими предметами для розглядання.
 Чи знаєте ви, хто такий тітестер і піцайоло? Якщо ні, то головний герой Андрійко книжки вам усе розповість.
 У родичів хлопчика дуже незвичайні професії: тато – палеонтолог, мама – флористка, один дідусь – пасічник, інший – дегустатор чаю, одна сестра – не просто ветеринар, а обіймачка панд, а інша сестра – склодув.
 Сам Андрійко хоче стати пілотом повітряної кулі, а може, кінологом… Словом, він ще має час помріяти і визначитися.

Незвичайних професій куди більше, тож ймовірно, що книжка матиме продовження.
 Я от помрію про розворот з перевертальником пінгвінів, трамбувальником у метро, знавцем ароматів і письменником передбачень для печива чи чеків у супермаркетах :) А ви?

ДЕНЬ КРАЄЗНАВСТВА

Щорічно 28 травня відзначається Всеукраїнський день краєзнавства – свято, започатковане Національною спілкою краєзнавців України у 2017 році.

Його метою є поглиблення дослідження та популяризації історії, культури, мови, звичаїв і традицій українського народу, підвищення суспільної уваги до діяльності краєзнавців; поглиблення співпраці з державними органами влади, закладами культури та освіти, науковими установами, громадськими організаціями зацікавленими у розвитку краєзнавства. В бібліотеці вже багато років працює клуб юних краєзнавців «Джерельце», робота  якого спрямована на поглиблення знань про місто Білу Церкву. Пропонуємо познайомитися з книгами, які допомагають бібліотекарям готуватися  до занять в клубі.

 Біла Церква. Історія та сучасність газетним рядком : документально-публіцистичні історичні нариси та газетні публікації / авт. кол. А.І.Гай (голова) [та ін.]. – Біла Церква : Білоцерківдрук, 2013. – 175 с. : іл.
Матеріал книги згруповано за розділами: «Публікації про місто», «Видатні постаті в історії Білоцерківщини», «Обпалені полум`ям війни», «Ними пишається наш край», «Люди цікавої долі», «Культурно-мистецьке життя міста», «Почесні громадяни міста Біла Церква», «Міста-побратими Білої Церкви», «Пісні та вірші про Білу Церкву», «Державний дендрологічний парк «Олександрія» НАН України» та короткий історичний нарис про Білу Церкву під авторством Бориса Кашкіна. Всього у збірнику вміщено 65 матеріалів сорока авторів. Видання адресоване історикам, краєзнавцям, дослідникам регіональних ЗМІ, журналістам-практикам, широкому колу читачів, які цікавляться історією і сьогоденням Білої Церкви та Білоцерківщини.
Чернецький, Є. Історія Білої Церкви: події, постаті, життя / Євген Чернецький ; [ред. В. Іванців]. – Біла Церква : Вид. О. Пшонківський, 2012. – 448 с. : іл

 В книзі розповідається про історію Білої Церкви – міста, яке наближається до тисячолітнього ювілею та є одним із символів Київщини. Долі білоцерківців та життя міста показане на тлі історії Центрально-Східної Європи. Охоплено часи від Середньовіччя до перших кроків самостійної України.
 Читачі познайомляться також з краєм, над яким гордо височіли вежі Білоцерківського замку, який захищала білоцерківська шляхта та козацтво, яким милувалися письменники і митці.

РАДИМО ПРОЧИТАТИ

Бажаєте навчитися логічно мислити, робити висновки та розгадувати цікаві загадки? Тоді ласкаво просимо до детективної агенції «Рожеві окуляри», де ви маєте унікальний шанс познайомитися з кумедним диваком детективом Нишпоркою.

 Ґжеґож Касдепке «Знайомтесь: детектив Нишпорка».

 Пліч-о-пліч із ним юні читачі дізнаються, де поділися шкарпетки з дельфінами та хто зламав повітряного змія. А коли на п’яти наступає підступний конкурент — детектив Мертвяк з детективної агенції «Чорнокнижник», пригоди стають ще більш захопливими.

ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ВУЛИЦІ.ТОРГОВІ РЯДИ

Кожному білоцерківцю відома площа, посеред якої розташовано Торгові ряди – знані багатьом як БРУМ.  Остання назва є дуже поширеною в нашому місті, проте її зміст значною мірою втрачений.

Торгова площа виникла на початку XIX ст. у торгово-ремісничому центрі містечка Біла Церква, де стояли Торгові ряди, до яких сходилися вулиці Бердичівська (Богдана Хмельницького), М’ясна (залишилась у вигляді провулка), Рокитнянська (Шолом- Алейхема) та вулиця Клубна (Леся Курбаса).

 Площа була забудована дрібними магазинами та майстернями ремісників. Тут мешкали заможні міщани.

Свої попередні назви – Велика, Базарна, Торгова – площа отримала через проведення на її території ярмарків. У 1893 році з місцевих податків було виділено 25 тисяч карбованців на бруківку для Базарної площі, у 1899 році посаджено два сквери. У тридцяті роки минулого століття базар перенесли на вулицю Ярмаркову, а площу назвали іменем Леніна.

До 1991 року на площі було розташовано будинок міського комітету КПУ, де нині знаходяться міський голова, міська рада та виконком.

За часів незалежності головній площі міста повернуто історичну назву Торгова площа, встановлено тимчасовий меморіал на честь Небесної Сотні та загиблих бійців АТО.

 В листопаді 2019 року визначили переможців реконструкції Торгової площі. Перше місце посів проект – 010101 (автори: архітектори – Валерій Міщенко, Роман Жихарев, Катерина Жихарева, творчий керівник – В’ячеслав Міщенко).

.

22 ТРАВНЯ - РОКОВИНИ ПЕРЕПОХОВАННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Тарас Григорович Шевченко – це слава і гордість українського народу. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею.

Він росте і й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка. 

У кожного віку – свій Шевченко. З його чудовою поезією діти знайомляться ще в дошкільному віці, або, переступивши поріг школи. З постаті Тараса Шевченка зуміли зробити щось таке велике, кремезне, тверде – наче і не бував він ніколи чоловіком, юнаком, хлопчиною, немовлям. Наче не зростав, не дивувався, не радів і не сміявся – а одразу був тим самим Кобзарем. 

Книга відомого українського письменника Євгена Білоусова  «Тарасове перо» 

 це перша вдала спроба намалювати образ Тараса Шевченка

для маленьких читачів, доступно й цікаво розповісти про його дитячі та юнацькі роки. Такої казки не вистачало вже давно.

Книга в цікавій і доступній формі знайомить дітей з життям і творчістю генія українського народу – поета, художника Т. Г. Шевченка. Видання ілюстроване малюнками Т. Шевченка.

«Дитячий кобзар» – це не просто збірка найвідоміших віршів Тараса Шевченка, а художнє видання з яскравими ілюстраціями. Картини Марини Михайлошиної підкреслять слова Великого Кобзаря та привернуть увагу як маленьких, так і великих читачів. Тут і українське село з біленими хатами, і козак, що збирається у довгу дорогу, і, звичайно, кобзар, що на кобзі грає та пісні про славетне минуле наспівує.

 У цьому барвистому ошатному виданні вміщено поезії, уривки з поем та авторської біографії класика української літератури Тараса Шевченка.

 Книжка розмальовка для малят

Без сумніву, кожному з нас із дитинства знайомі деякі з творів, що ввійшли до цього видання. Однак унікальність читацької думки полягає в тому, що з кожним разом ми маємо можливість відчути знайоме як щось нове, додати власну фантазію, розмальовуючи малюнки. Читаймо Співця, шануймо Слово Кобзаря!

21 ТРАВНЯ -ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ВИШИВАНКИ

 Всесвітній день вишиванки – всеукраїнське свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу українського народу.

 День вишиванки відзначається щороку у третій четвер травня , воно покликане популяризувати українську культуру. В наші дні українська вишиванка є безперечним атрибутом вишуканого смаку. Вона стильно та гармонійно поєднується як з класичним костюмом так і з повсякденним одягом.

 А ще нагадує, що ми - українці, пам'ятаємо та шануємо наші звичаї і традиції. В українській вишивці існує три види орнаментів: геометричні, рослинні та зооморфні.

 Фрагменти української вишивки використовують багато відомих дизайнерів, серед яких Жан-Поль Готьє, Джон Гальяно, Gucci, Valentino, Dolce&Gabbana. Але тільки українці знають, що кожний колір, кожний хрестик чи кільце має певне значення.

 Навіть перехрещення ниток і те несе певну символіку, так званий “код”. Українські вишиванки настільки енергетично наповнені змістом, що одягнувшись у неї люди стають емоційно піднесені і мають гарний настрій. 

Одягни друже вишиванку 21 травня. Зроби цей світ яскравим! Будь собою! Краси, гармонії, здоров’я, добра Всім!

Трішки « історії» вам про свято!

Вишиванка для сонечка.

 Збірка творів сучасних україн-

ських авторів для дітей. / Укладач Заржицька Е.І.; Ілюстрації Гринько Е.О.. — Харків: Юнісофт, 2018. — 224 с.:

іл. — (Серія «Найкращий подарунок»).

Сонечко у вишиванці? Овва! Звідки та вишиванка взялася? Хто сонечку її подарував? Не дивуйтесь, любі друзі, нічого дивного тут немає! Бо для наших діточок — наших сонечок, цю вишиванку вкривали чарівними візерунками сучасні українські автори. Прикрашали ретельно, з фантазією та любов’ю.

Свої тексти для збірника надали понад 70 сучасних письменників, які мешкають не тільки на теренах України, а й за кордоном — у США, Македонії, Ізраїлі, Чехії.

 Книга містить три розділи: перший розділ — твори для дітей 3–4 років; другий — для дітей 4–5 років; третій — для дітей 5–6 років. Дружний колектив авторів сподівається, що «Вишиванка для сонечка» сприятиме розвитку інтересу маленьких читачів не тільки до української літератури, а й до найважливіших викликів сьогодення.

НЕ СТЕРТИ ПАМ`ЯТІ НАРОДУ

18  травня, починаючи з 1994-го року в Україні відзначається День скорботи і пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу, яка сталася 18-20 травня 1944-го року.
Операція з депортації кримських татар, в результаті якої було виселено 180 014 осіб, мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар.

 Кримським татарам давали від кількох хвилин до півгодини, щоби зібратися, потому вантажівками везли на залізничні станції. Звідти ешелонами, у наглухо зачинених товарних вагонах до місць заслання - до Узбекистану та прилеглих районів Казахстану та Таджикистану. Невеликі групи людей потрапили до Марійської АРСР, на Урал та до Костромської області Росії. У дорозі людей годували рідко і погано, померлих ховали біля залізничного полотна, або не ховали взагалі. Промовистою ілюстрацією цього лиха є спогади тих, хто вижив, та нечисленні фотографії, що дбайливо зберігалися депортованими родинами. І ще- книги, мовчазні свідки нелюдяності. Пропонуємо добірку книг, в яких описані події, що відбувалися і відбуваються досі, бо Крим анексувала Російська Федерація в 2014 році і актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права.

«Пів століття опору. Кримські татари від вигнання до повернення»

 Українська письменниця  Гульнара Бекірова, яка за сумісництвом є істориком кримських татар, видала політичний нарис, повна назва якого звучить як «Кримські татари: 1941–1991 (Спроба політичної історії)». У ній вона присвятила сторінки найтрагічнішому періодові історії кримськотатарського народу – депортації 1944 року, життю вигнанців на чужині та довгій, важкій і жертовній боротьбі за повернення на батьківщину.

«Омріяний край»  британської письменниці Лілі Хайд 

яка впродовж 10 років збирала історії про кримських татар в Україні. Події в книзі відбуваються на початку 90-их біля Бахчисараю в Криму. У своїй роботі авторка намагалась показати історії татар, «без яких немає історії України».

«Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму»

 це збірка репортажів з окупованого Криму, куди відома журналістка Наталя Гуменюк їздила упродовж 2014–2019 рр. Ця книжка є  справжнім голосом анексованого Криму, його багатоголоссям, в якому окремі розповіді творять єдину спільну історію, яка ще не завершилася. Підприємці та пенсіонери, кримські татари, студенти й громадські активісти, правозахисники та військові, люди з різними політичними та ідеологічними поглядами відверто розповідають свої історії: одні діляться тихим, глухим болем, інші - просто втомилися мовчати й боятися.

Антологія «Кримський інжир», укладачів Аліма Алієва та Анастасії Левкової ,об’єднала найкращі твори учасників першого українсько-кримськотатарського літературного конкурсу «Кримський інжир», що відбувся 2018 року. Поезія і проза, переклади українською і кримськотатарською, що увійшли до антології, дуже різні за жанром, стилем і поетикою, проте Крим - це та спільна тема, що їх об’єднує. У кожному творі своя емоційна тональність: біль і глибокий, як море, смуток, але водночас розуміння того, що можна втратити рідний дім, та головне - не втратити власної й національної ідентичності.

Люди «сірої зони» Анни Андрієвської, Олени Халімон

  це перша книга, у якій свідчать жертви окупації та люди, які, не маючи владних повноважень, виступили проти російської армії. Для них «приєднання» півострова до Росії стало початком життя в «сірій зоні» - території, де не діють закони цивілізованого світу. Книга «Люди «сірої зони» містить подробиці того, як російська армія захоплювала Крим, реакцію людей на ці події, окремі розділи присвячені репресіям та Решату Аметову - кримчанину, загиблому активісту, який вийшов з одиночним пікетом проти захоплення Криму.

Антологія «Крим, який ми любимо»

 До тематичної антології ввійшли твори про Крим як класиків української, кримськотатарської літератур (частково російської, коли ім’я автора особливим чином пов’язане з Кримом), так і наших сучасників.) Критерієм добору упорядника було розмаїття, цікавість і, головне, порух любові до кримської землі авторів, котрі репрезентують усі куточки України. Перевагу надано творам, які оспівують красу й природу Криму, однак знайшлося місце й для тих авторів, які відгукнулися на факт окупації Криму гострим словом публіцистичного звучання.

 «Дике літо в Криму» Зірки Мензатюк

 гостросюжетна повість про літні канікули на кримському узбережжі, про дружбу київської школярки Наталочки з татарськими ровесниками. Оселившись у наметі на дикому березі моря, допитлива п’ятикласниця зіткнеться з несподіваними небезпеками й загадками, втраплятиме у моторошні пастки. Та найбільшою таємницею стане коштовний срібний пояс, схований 1944 року, коли татарів насильно вивозили з рідного Криму. Однак Наталочка та її нові друзі ще не знають, що цю реліквію розшукують не тільки вони...

Крим - це особливий край, омитий морем та зігрітий сонцем, і здається, що навіть вітер, який не знає кордонів, тут віє по-іншому. Це земля кримськотатарського народу, який, попри всі історичні та політичні реалії, намагається зберегти свою мову, культуру, релігію, світоглядні принципи, творити свою літературу.

Міжнародний день сім'ї

Привітання зі святом від читачів

 бібліотеки Наталії Харченко та її сина Назара.

ІГРИ МОЇХ БАБУСЬ ТА ДІДУСІВ

Веселі рухливі ігри - це наше дитинство, дитинство наших батьків, наших бабусь і дідусів.

 Хто не знає улюблених квача,кобли,хустинки,зіпсованого телефона? Хто їх придумав? Коли вони виникли? Відповідь на це питання тільки одна: вони створені народом, так само як пісні, казки.

 Народні ігри мають багатовікову історію, вони збереглися і дійшли до наших днів з глибокої старовини, передавалися з покоління в покоління, вбираючи в себе кращі місцеві традиції. Збираються хлопчики й дівчатка ввечері на вулиці так само, як 100 років тому бігають, грають в догонялки, піжмурки, змагаються в силі, спритності, швидкості. Взимку катаються з гір, грають в сніжки, будують фортеці.

На жаль, багато ігор наших бабусь і дідусів (пальники, гилка, камінчики, пекар, бабки, чижик і інші) втратили популярність або зовсім забуті.

 Особливою популярністю у сучасних дітей користуються комп'ютерні ігри. які приносять більше шкоди, ніж користі, незважаючи хлопці бажають навчитися грати в ігри їх батьків і бабусь.

От цікаво: які ігри були у ваших бабусі і дідуся? Виявляється, такі ж як і у нас! «Їстівне - неїстівне», «Зіпсований телефон» або «Глухі телефончики», «Дочки-матері». А ще грали в «Ланцюги ковані», «Класики», «Лапті», «Пароль» «Козаки-розбійники», «скакалки» і багато інших цікавих ігри.

 «Зіпсований телефон» гра, яку багато хто з дорослих людей і донині згадує навіть у розмовах про серйозні бізнесові справи.

 Діти сідали в рядок і одне одному переказували пошепки, якнаймога тихіше, якесь слово чи навіть речення. Кожний наступний чув щось інше-своє, і часто до останнього доходило аж ніяк не те, що казав перший.

«Їстівне-неїстівне» гра, коли гравцям по черзі кидали м’яча, одночасно вигукуючи якесь слово. Якщо називали щось їстівне, потрібно було ловити м’яч. Якщо ні – відбивати. Той, хто схибив, займав місце того, хто веде. Останній вдавався до хитрощів, приміром, міг вигукнути поспіль декілька назв фруктів, а останньою – назву чогось неїстівного. Зазвичай з того, хто помилився і «з’їв» лопату чи пістолет, потім довго кепкували.

Гру "Струмочок"   знали ще наші бабусі і дідусі.

Діти стають парами один за одним, взявшись за руки і піднявши їх вгору. Ведучий проходить під піднятими руками і вибирає когось собі в пару. Вони разом доходять до кінця струмочка і встають ззаду. Залишившись без пари гравець стає ведучим.

«Кобла» - збирається десять-двадцять хлопців. Із них одного вибирають хазяїном, а інші діляться на дві групи. Одна група зветься "коблою", а друга - "хортами". Хортів накривають одежиною, а кобли ховаються. Під час хованки хазяїн слідкує, щоб хорти не дивились, і приказує:

Кобло, кобло, Ховайся добре.

Пущу хорта,  Піймаю чорта.

Коли кобли поховаються, то хорти вибираються з-під одежі і йдуть їх шукати. Кого першого знайдуть, той стає за хазяїна, хорти - на місце коблів, а кобли - на місце хортів, і гра продовжується.

«Вовк і кози» старший креслить дві лінії на відстані півметра одна від одної. Це рів, де причаївся "вовк". Решта дітей - "кози". Кози стрибають через рів, а вовк хоче їх впіймати. Як спіймає кількох, вибирають іншого вовка і знову починають стрибати.

У « Палички» грає необмежена кількість хлопців. Настружать стільки однакових паличок, скільки хлопців, а одну з них роблять довшу. Ці палички хлопці тягнуть - хто витягне довшу, той жмуриться. Він лягає і заплющує очі, а всі інші хлопці ховаються. Коли поховаються, тоді той, котрий жмуриться, бере дві палички, одну кладе додолу, а другу - навхрест і йде шукати хлопців. Коли котрогось знайде, то біжить до паличок, бере верхню і каже: "Паличка йшла та й Івана знайшла". Садить його біля паличок, а сам іде шукати інших. При цьому він стежить, щоб хтось не побіг до паличок і не визволив спійманого. Якщо хтось із хлопців, котрі ховаються, підбіжить до паличок, візьме якусь з них у руки і скаже: "Паличка-виручалочка", то цим він усіх визволить і на цьому гра закінчується.

  Дізнавайтеся у своїх бабусь і дідусів, в які ігри грали вони і можливо згодом, ваші діти, онуки спитають «Дідусю або бабусю, а в які ви грали ігри в своє дитинство?.»

 Більше інформації по темі зможете черпати в бібліотеці з книг:
" Українські народні дитячі ігри як засіб виховання» Володимира Братуся, «Народознавство України», «Народна гра» після карантину.

15 ТРАВНЯ - МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ СІМ’Ї

 Міжнародний день сім’ї встановлений Генеральною Асамблеєю ООН у 1993 році. Що таке для людини сім’я? Слово, зрозуміле всім. Воно з перших хвилин життя поруч з нами. Сім’я - це будинок, тато і мама, близькі люди. Це загальні турботи, радощі і справи. Це любов і щастя. Сім’я і сімейні цінності - це найважливіший фундамент, на якому будується життя будь-якої людини. Слово, у яке ми вкладаємо так багато сенсів. Когось воно зігріває та наповнює серце любов'ю, когось «жалить» безліччю болючих питань та спогадів. Так, усі ці батьки і діти, бабусі та тітки, брати й племінники. Люди, з якими ми сміємося і плачемо, радіємо і сваримося, а дуже часто і зберігаємо таємниці. Сім'я – невичерпне джерело історій, іноді щасливих і світлих, іноді моторошних та сумних.

 Сьогодні поговоримо по книги, у яких важливу, а подекуди і головну роль грають родини.

Почнемо з дитячої історії, що ставить дорослі питання,це «Мій дідусь був черешнею» Нанетті Анджели.

Родинна історія хлопчика Тоніно, розказана від його імені. Проста і казкова водночас. Така, що зачепить кожного знайомими ситуаціями, подіями, фразами і страхами. У Тоніно є мама й тато, які не завжди знаходять спільну мову. Є дідусь і бабуся міські, а є - сільські. І вони зовсім різні, бо живуть у різних світах. І саме сільські дідусь і бабуся - Оттавіано і Теодолінда - словами, вчинками, тим, які вони є, відкривають перед Тоніно, а отже - й перед нами, скарби емоцій, вчать розуміти себе й близьких, сприймати і переосмислювати навіть найскладніші речі та явища. Навіть смерть, яка є невід'ємною частиною життя. Ця історія - повернення в дитинство з його можливістю неможливого і нагадування про те, що дива існують поряд з нами, і що, попри сум, несправедливість та розпач, ми таки зуміємо їх побачити, якщо тільки відкриємо до них серце.

 «Вбити пересмішника» Гарпер Лі-історія подій у маленькому американському містечку.

 Про них розповідає дівчинка – шестирічна Джин Луїза Фінч. На першому плані історії – щасливе дитинство героїні, ігри з братом і другом, на другому, як величезна хмара над дитячою безтурботністю, – судовий процес над темношкірим чоловіком, якого у суді захищає батько Джин. Поки троє дітей фантазують щодо свого загадкового сусіда, батько, чесна й благородна людина, береться за завідомо програшну справу .Виховна історія про маленьку, але чесну сім'ю. Про звичайного чоловіка, батька, який стає зразком моралі; про дітей, що на власні очі спостерігають переломну епоху, коли страшні людські якості поступово відходять у минуле.

«Маленька книжка про » Ульфо Старка -розповість нам про дива, які все ж  трапляються.

Незабаром Різдво, і маленький Фред у приємному передчутті. Як і всі діти, він загадує бажання, мріє про диво і чекає на свято. Але свято Фреда буде не таким, як ми це уявляємо: він має проблеми у школі, грошей в сім'ї ледь вистачить на звичайний обід, і тато не привітає, адже він на війні. А ще перед хлопчиком стоїть серйозне завдання – зізнатися дівчині у своїй симпатії. Добра і атмосферна історія про мрії, надію і віру. Про родинне тепло та про те, що у будь-якій ситуації знайдеться місце для маленького дива.
 «Літня книжка» Туве Янссона - це літо нашого дитинства.

 Дівчинка Софія проводить літо з батьком і бабусею на острові. Батько постійно зайнятий, але це не біда – прогулянки та розмови з бабусею допомагають насолоджуватися літом. І жодних вам городів, прання і хатніх справ. Софія з бабусею гуляють у лісі, купаються в озерах, будують свою Венецію і проводять час, як дві подружки. Добра і світла історія має свій темний бік: Софія втратила маму і намагається навчитися з цим жити. І бабуся буде завжди поруч, щоб відповісти, допомогти і відволіктися.

ДЕНЬ МАТЕРІ

Мама – це  перші слова, перші кроки, перші досягнення, перші розчарування, перші образи, перший біль. Про те, без чого не буває материнства. Так було і так буде завжди, тому радимо прочитати кілька книг про найріднішу в світі неньку.

«Діно-мама» Міли Ярошевич це казка-історія ,яка вчить дитину пізнавати світ у формі гри, приміряючи ролі й моделі, впізнаючи себе у персонажах та відповідаючи на запитання.

Ця казка допомагає приймати і любити свій світ, а тому це книга - про справжність, а не ідеальність.

 "Велике місто, маленький зайчик, або Мед для мами" Івана Малковича, Софії Ус.

Мама маленького Зайчика застудилася, і він вирішив піти купити для неї меду, адже чай з медом - найкращі ліки на горло. Але місто велике, а Зайчик - дуже маленький, і він заблукав... Зворушлива історія зі зворушливими ілюстраціями і щасливим закінченням... У надзвичайно живописних ілюстраціях Софії Ус гармонійно поєднуються олія і акварель.

 Туве Янссон «Країна Мумі-Тролів»  написав чудову книгу про

Мумі-маму,яка є справжнім втіленням турботи; вона виховує дітлахів (та й інших членів сім’ї) непомітно для них самих. Наприклад, вона ніколи не сварить за помилки, пояснює, як вийти зі скрутної ситуації, а ще — завжди має напоготові сумку з корисними і потрібними речами, як наприклад ліки чи теплі шкарпетки. 

Про пригоди сім’ї милих створінь мумі-тролів написано чимало, і Мумі-мама в цих книжках завжди є острівцем спокою і надійною опорою.

Ірина Мацко «Перехідний вік моєї мами» легка художня історія про те, як дівчині-підлітку вдається потроху порозумітися з мамою.

 

Тактика цієї книжкової матері спочатку була не з найкращих: постійні повчання і відсутність з донькою комунікації на одному рівні. Однак потім в книзі ми помічаємо прогрес у її ставленні до дівчинки: «Просто розмовляй зі мною. Про свої переживання, проблеми, мрії, турботи. Якщо я не буду знати, як допомогти, переживатиму. Ти тільки не віддаляйся, я люблю тебе, донечко». Стає краще, і донька усвідомлює: в мами теж бувають проблеми, негаразди і свій варіант “перехідного віку”.

Луїза Мей Олкотт «Маленькі жінки».

Мати чотирьох дівчат, Мармі Марч, - справжній приклад для наслідування. Вона вчить їх тому, що іншим може бути гірше, аніж їм, тож варто допомагати нужденним і не нарікати на долю. Дівчата обожнюють Мармі - і подейкують, що такий ніжний образ письменниця списала з власної матері. Ця героїня в процесі книги розкриває нам, що колись теж була такою ж бешкетницею, як і одна з її доньок, Джо, однак навчилася контролювати себе і перетворювати свою цікавість в кмітливість, винахідливість і завзятість.

Історія про Маму з великої літери: чому варто читати (не)дитячу книгу “Мама” Гелен Дельфорж?

«Мама» – це про трепетну любов матері. Коли дитині холодно, вона крижаніє. Вона готова розчинитися у своїй дитині. Вона знає тисячі різновидів поцілунків. А ще пам’ятає – кожна мить, проведена з дитиною – це радість.

Найблагородніше покликання на землі - бути матір’ю. Справжнє материнство є найкращим серед усіх мистецтв, найвеличнішим з-поміж усіх професій. До книжки Кейт Дуглас Віджін увійшли думки, історії, цитати, афоризми, присвячені матерям. Теплі і барвисті ілюстрації та вдало підібрані тексти допоможуть висловити найтепліші почуття, які кожен з нас відчуває до найближчої людини - до мами.