Етнолабораторія «Таємниця Зелених свят» у бібліотеці

 

Зелені свята - це час, коли оживають давні українські традиції, а оселі наповнюються ароматом трав, квітів і літа.☀️🍃

Напередодні свята Трійці в бібліотеці-філії №1 для дітей відбулося тепле й пізнавальне засідання краєзнавчого клубу «Джерельце», учасниками якого стали семикласники Білоцерківського академічного ліцею «Вектор»-гімназії №18.

Читальна зала книгозбірні перетворилася на справжній куточок літа - запашні трави, зелені гілочки та польові квіти створювали особливу атмосферу затишку й українських традицій. 🌾🌼

Під час зустрічі школярі дізналися про історію та символіку свята Трійці, прослухали народні легенди й ознайомилися з книжковою виставкою «Намисто українських свят».

Цікаво й захопливо пройшли перегляд відеофільму «Готуємося до свята Святої Трійці» та гра «Відгадай лікарську рослину».  

Діти відкривали для себе цілющі властивості рослин і більше дізнавалися про природу рідного краю.

Найбільше захоплення викликало створення традиційного українського оберега - букета із запашних трав та гілочок. 🌿✨

Учасники власноруч складали композиції, вкладаючи у них гарний настрій, творчість і частинку душі. 

А завершилася святкова зустріч теплим спілкуванням за чашкою ароматного трав’яного чаю з медом.

Нехай свято Трійці принесе у кожну оселю мир, добро, світло й затишок.

Бережімо українські традиції та передаваймо їх наступним поколінням.

СКАРБИ З БАБУСИНОЇ СКРИНІ

Трійця, Зелена або Клечальна неділя, П'ятидесятниця, зішестя Святого Духа - як тільки ми не називаємо Зелені Свята, що настають на 50-й день після новозавітної Пасхи. І є за що! Початок літа, а отже - розквіт і буяння природи, народження Християнської церкви та благодать Святого Духа, який у ці дні сходить на землю, і відчути який має змогу кожен християнин. Первісно Зелені Свята були святом жнив і подяки. Пізніше до нього долучилися релігійні та історичні мотиви. У християнстві свято сформувалось у ІV ст., після прийняття церквою догми про Трійцю - існування єдиного Бога у трьох іпостасях.

 Бо цього дня, як пишеться у святих книгах, з небес на апостолів - простих 12 рибалок, учнів Христа, які разом з Матір’ю Божою були у світлиці будинку на Сіонській горі, - зійшли вогненні язики Святого Духа, і апостоли заговорили різними мовами, щоб надалі йти і проповідувати християнство.

У народі День Святої Трійці поєднався з дохристиянськими традиціями Зелених Свят. Приготування до Клечальної неділі починалося з четверга: дівчата йшли на поля, левади, у ліси, і там із квітів і трав плели собі вінки. У п’ятницю заготовляли лікарські трави, а також збирали росу, якою лікували хворі очі. 

У суботу ранком, до схід сонця, молодиці йшли на левади, у поля по запашне зілля - материнку, чебрець, полин, любисток, канупер, татар-зілля; до лісу - по галузки клену, липи, ясеня, щоб ними прикрасити свої обійстя: ворота, тини, хлів, хату.

Буяє зелень, і Господь дає

Лазурі неба і тепла по вінця,

О цій порі справіку настає

Величне християнське свято Трійці.

Також на Трійцю зеленим гіллям прикрашали храми. Під час богослужіння люди тримали гілочки дерев та букети квітів, висловлюючи таким чином вдячність Богу за те, що він своїм Святим і Животворчим Духом оновив їх, дав через хрещення нове життя. За традицією, перший день П’ятидесятниці, неділю, церква присвячує прославлянню Пресвятої Трійці. Цей день у народі називається Троїцьким. Другий день, тобто понеділок, присвячується Святому Духу, тому називається Духовним.

Найархаїчнішим обрядом Зелених Свят, що згадується ще в літописі ХІ ст., вважається водіння Куста, інша назва - водіння Тополі. Молоду дівчину, прикрашену зеленню і стрічками, з піснями водять селом та отримують гостинці від господарів осель. Поширеним в Україні був звичай встановлювати на вулицях села чи за селом на вигоні дерево, прикрашене квітами, стрічками, яке називалося віха або явір. Воно було прообразом відомого всім народам світового дерева, що з’єднує три світи: небо, землю і світ підземний. Навколо такої віхи збиралась молодь, яка співала пісні та танцювала.

Від Трійці розпочинався період посту - Петрівка. На першому його тижні на значній території України відзначали розигри або русалії. Вважалося, що впродовж тижня після Трійці по землі ходять русалки.

За повір’ям, тим, хто у це свято працював у полі, русалки заважали, задавали шкоди посівам, а якщо їх дуже розгнівати, то вони могли попсувати домашню худобу, птицю. Хто ж шанував свято, сподівався, що русалки берегтимуть його поля й господарство від усякого лиха. Особливо небезпечними були русалки в перший по Зелених Святах четвер - Навський четвер, або Русальний Великдень, коли мавки можуть набувати людської подоби і ходити полями, гратися біля води та на узліссях.

У цей день, як тільки зійде сонце, дівчата йшли на поле й брали з собою житній хліб, замішаний на свяченій воді. Там ламали його на кілька шматків, а потім кожна йшла на ниву свого батька, де росло жито, і на межі клала той хліб для мавок - «щоб жито родило». Також у Русальний Великдень дівчата, маючи при собі обереги (часник, любисток, полин), ходили до лісу й кидали там сплетені вінки русалкам, щоб ті наслали їм наречених.

Вважається, що протягом зеленого тижня слід залишати на деревах полотно – русалкам на сорочки. Існує повір’я, що русалки можуть насититися запахом свіжоспеченого хліба. Протягом русалчиного тижня треба дотримуватися народних «заходів безпеки»: у жодному разі не купатися у водоймах, бо русалки можуть потягти за собою. Тільки справжні відьми можуть дозволити собі таке задоволення й нічого не боятися. Забороняється кидати шкаралупи з яєць: якщо вони потраплять у воду, русалки стануть сильнішими й ще більше шкоди зроблять.

В уявленні про русалок значною мірою відбився культ померлих. Тож у Навський четвер на кладовищах проходили колективні поминальні трапези. По закінченню тижня після Трійці русалки поверталися додому - у потойбічний світ. Їх із почестями проводжали за село. Майже всюди в Україні проводи русалок відбувалися у полях на житах - так закликали гарний урожай.

Ідіть, ідіть, русалочки, ідіте,

Та нашого житечка не ломіте,

Бо наше житечко в колосочку,

А наші дівочки у віночку..

Більше дізнатися можна в книгах:

Артюх Л. Ф. Звичаї українців у народному календарі / Л.Ф. Артюх. – К.: Балтія–Друк, 2012. – 224 с.: іл.

 Воропай О. Звичаї нашого народу / О. Воропай. – К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2012. – 632 с.

Чубинський П.П. Мудрість віків: (Українське народо-знавство у творчій спадщині П. Чубинського): У 2 кн. – К.: Мистецтво, 1995. – Кн. 1. – 224 с.: іл.

Українські традиції та звичаї / авт.-упоряд. В. М. Скля-ренко, А. С. Шуклінова. – Х.: Фоліо, 2006. – 318 с.

Українське народознавство: навч. посіб. / за ред. С. П. Пав-люка. – 3-тє вид., випр. – К.: Знання, 2006. – 568 с.

Українці: Свята. Традиції. Звичаї / уклад. І. Коверець. : Альфа-Прес, 2004. – 304 с.