БУКВА «Ґ» В ЖИВОМУ МОВЛЕННІ

 

Сьогодні на мовознавчому коучингу клубу «Говорімо українською»   йшла мова про букву «Ґ». Українська абетка має у своєму складі одну загадкову літеру, з якою впродовж останніх століть траплялися просто дивовижні пригоди. Колись у праслов’янській мові всі слова вимовлялися з “ґ”. Потім, якщо брати слов’янські мови, то в українській, у білоруській, у чеській, у словацькій,  звук перейшов у “г”. Тому оця четверта літера нашої абетки «а», «б», «в», «г» позначає цей гортанний задньоязиковий приголосний, фарингальний «г». Слухачі уважно слухали про давню і складну історію літери «Ґ» в українській мові, бо ж  на літеру з гачечком можна натрапити  як у поширених словах (ґанок, ґудзик, ґрунт), так і в діалектних (ґалаґан (півень), ґемба (губа), ґрунь (вершина гори) та іншомовних (конґломерат, марґінальний, суґестія).

До української абетки ввів її в 1619 році український письменник, мовознавець, церковний діяч і просвітник Милетій Смотрицький. Згодом цю літеру вживали у різних писемних творах. Зокрема, у словнику української мови за редакцією Бориса Грінченка є ця літера з позначенням задньоязикового приголосного.

Але вона була в Російській імперії заборонена і відновлена в найголовніших правилах українського правопису 1921 року і її вживали до 1933 року. Якби в нас потім не заборонили правопис 1933 року, то вже б ми не мали жодних проблем з цією літерою.

Звук [ґ] – задньоязиковий зімкнено-проривний дзвінкий приголосний. Твориться він так, як звук [к], тільки з участю голосу. Під час заняття діти дізналися, що в сучасній українській літературній мові звук [ґ] вживається у небагатьох словах, зокрема в іменниках - аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґедзь, ґерґелі, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґонт(а), ґрати (не плутати з дієсловом грати), ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля,ґуральня, джиґун, дзиґа, дзиґлик; в прізвищах- Ґалаґан, Ґудзь і под.; прикметниках - ґратчастий, ґречний; дієсловах- ґвалтувати, ґеґати, ґелґотати, ґелґотіти, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґрасувати; дриґати і дриґати, ремиґати; у власних назвах — топонімах України: Ґорґани (гірський масив), Ґоронда, Уґля (села на Закарпатті). Не забули і про похідні: ґрунт – ґрунтовий, ґрунтовно, ґрунтообробний, ґрунтувати тощо. Ці незвичні у вжитку слова сприймалися на слух з цікавістю і потребували звертання до тлумачного словника, який допоміг пояснити їх значення: ґазда – господар, хазяїн; ґандж – вада, хиба; ґерґелі - порода великих гусей;

ґирлиґа – палиця, загнута на кінці (для пастухів, старих людей);

ґлей – загуслий сік на стовбурах фруктових дерев;

ґоґель-моґель – домашній десерт з яєчних жовтків, цукру та меду, какао чи рому;

ґонт(а) - дерев'яний матеріал, який використовують для покрівлі даху;

ґринджоли – низькі і широкі сани;

джиґун – баламут, спокусник, залицяльник;

дзиґлик – стільчик;

ґречний – чемний, ввічливий;

ґеґати – видавати звуки, властиві гусям;

ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти – голосно і нерозбірливо говорити, галасувати;

ґеґнути – померти; ґрасувати – розчищати стежку, витоптувати.

 

 Декілька разів маленькі  мовознавчики читали ці слова , жваво обговорювали , переглянули мультфільми про абетку з буквою «Ґ» , аби краще запам’ятати їх і вживати у живому мовленні, в спілкуванні з друзями! Говорімо українською, думаймо українською, цінуймо українське!