КОРОЛЬ КАЗОК - ГАНС-КРІСТІАН АНДЕРСЕН

 Всесвітньовідомий датський казкар Ганс-Крістіан Андерсен народився 2 квітня 1805 р. в невеликому місті Оденсе. Не так багато у світі письменників, які б мали титул Короля Казок. Таке звання (неофіційне, звичайно, але не менш почесне) було в данського письменника Ганса Крістіана Андерсена. Сьогодні в нас є чудова нагода познайомитися більше з його життям, що саме вже нагадує казку, з його яскравою особистістю, хоча в дитинстві він був не дуже зграбним, скромним, звичайним хлопчиком. Андерсен був дуже обдарованою і незвичайною дитиною. Він багато читав, мріяв, захоплювався театром, складав п'єси і ставив їх у своєму ляльковому театрі, сам майстрував ляльки і шив для них театральні костюми. Гарно співав, декламував вірші. У 1935 році виходить збірка казок - «Казки, розказані дітям», яка принесла автору неймовірний успіх, слава Андерсена стала світовою. Далі були «Нові казки» (до якої увійшли найзначніші й найвідоміші казки: «Снігова королева», «Гидке каченя», «Соловей», «Тінь», «Дівчинка з сірниками»), «Історії», «Нові казки та історії». 

Його твори, перекладені на більш ніж 150 мов світу. Протягом сорока творчих років Андерсен створив немало казок, які з захопленням були сприйняті не тільки дітьми, а й дорослими. Славетний казкар вважав себе щасливою людиною.  Свою автобіографію, яку писав довго - з 1846 по 1869 р. - і назвав "Казка мого життя", починає такими словами: "Моє життя - прекрасна, розкішна казка. Якби тоді, коли я вступив у світ маленьким, бідним, самотнім хлопчиком, до мене з'явилась всемогутня чарівниця і сказала: "Обери собі мету і напрямок, а я буду тебе направляти і захищати! " - моя доля не могла б бути щасливішою, розумнішою і кращою". Починаючи з 1967 року 2 квітня святкують Міжнародний день дитячої книги на знак глибокої поваги і любові до Андерсена.

В ЧУДОВІЙ КРАЇНІ КАЗОК АНДЕРСЕНА

 

2 квітня іменинини великого казкаря Ганса Андерсена.

 Якби Андерсен дізнався про те, що за трошки менше, ніж сто років по його смерті, його ж день народження відзначатимуть днем дитячої книги , це вже не згадуючи про відому Премію Андерсена, яку присуджують авторам та ілюстраторам дитячих книжок, був би здивованим. 

 В ідеалі легендарний данський казкар хотів би запам’ятатися своїми поемами або драматичними творами. На крайній випадок згодилися б і романи (так, їх у Андерсена не один і навіть не два), але щось пішло не так. Письменника запам’ятали за його казки. Та і з ними все склалося не так, як гадалося авторові.

І ось чому: сам письменник ніколи не думав про свої казки (яких, між іншим, у нього більше ста п’ятдесяти) як про дитячі твори. Він і казками почав їх називати не одразу. Спочатку вони називалисяпросто історіями, казки ж почалися пізніше. Та й були вони не лише для дітей, і навіть в першу чергу не для дітей, а для дорослих,як постійно підкреслював сам Андерсен.

 Дитячі книжки часто написані простішою мовою, у них повно картинок та завеликий шрифт. Але не ведіться на це маскування: вони і для нас, для дорослих, теж. Тому що вони про справжнє, про важливе, про щире – вони про прості речі у складному, здавалося б, світі. Вони про віру і добро, дружбу і любов, про дива і істини – загальнолюдські істини, про які ніколи не пізно згадати. Так, вони можуть бути простими, але в цій простоті – усе, що потрібно. Казки Андерсена виховують із дітей дорослих людей, але і дорослих вони можуть навчити чомусь новому, або ж нагадати їм про щось важливе. А може, і просто про їхнє дитинство. Можливо, це навіть важливіше за все.

Насправді казка потрібна дорослим не менше, ніж дітям.  Ми більше не читаємо казок на ніч, не чекаємо на доброго Оле Лукойє із його чарівною парасолькою, не співчуваємо Гидкому каченяті і не тамуємо дихання, почувши про Снігову Королеву. Ми більше не віримо в казки. І це нормально.

Але ж як добре було б повернутися до світу казок дорослими. Хоча б іноді дозволити собі цю невеличку втечу. Адже історії, розказані в казках Андерсена, насправді говорять про нас. Про наші життя, страхи, сподівання, почуття і вчинки. Голос казок приємний, м’який, тихий. До нього хочеться дослухатися. То може, часом і варто перечитати їх, адже часу на карантині вдосталь.