Реставрація свята Маланки

Прикро, та останнім часом дещо призабулися окремі національні традиції. Нівелювалося колядування й щедрування, засівання зерном осель, прикрашання світ-лиць “дідухами” - солом’яними снопками, вертепні дійства. Таки небагато сучасників можуть похвалитися глибоким знанням прадавніх звичаїв, зокрема, під час відзначення релігійних свят. Між тим, для нас, нині живущих на щедрій українській землі, духовна спадщина пращурів має стати джерелом морального очищення в боротьбі з родовідним безпам’ятством.

В Щедрий вечір, або  Маланки — українське народне свято напередодні "старого" Нового року, колектив бібліотеки №1   в традиційних обрядових костюмах вітали з Новим роком  колег і партнерів. Щедрувальники  співали  та бажали господарям щастя, добра в новому році, просили винагороди: “дайте кізоньці на сіно”, “дайте Маланці на фартух”, “дайте дідові на тютюн”. Ще й називалося, що хотіли отримати: “Свіжі паляниці, пироги в три роги, а також шкварочку, шинку й ковбаску”.

Містерія   відбувалась  із символічною восьмикутною зорею-провісницею і  Маланкою  та Козою, яка споконвіку в Україні  є символом добробуту та родючості, бо   в народі кажуть:

Де коза ходить, там жито родить,

Де не буває, там вилягає.

Де коза туп-туп, там жита сім куп,

Де коза рогом, там жито стогом.

Де коза хвостом, там жито кустом!

А Коза танцювала та приспівувала:

«Я коза периста
Маю років триста,
Всім у ріднім краю
Бажаю врожаю!»