Історична мандрівка

 

Як і в кожного народу, періоди піднесень в українській історії змінювались стагнаціями, болючими падіннями. Та кожен етап минулого досвіду повчальний і цінний для нинішнього покоління українців. Саме тому так цікаво заглиблюватись в історію подій Української революції 1917-1921 років, якій виповнюється 100 років. У новітній історії України період березня 1917 р. по березень 1921 р. посідає особливе місце. Це драматичний, вкрай суперечливий і водночас насичений важливими політичними і соціально-економічними подіями період української національно-демократичної революції, громадянської війни та іноземної збройної інтервенції. Український інститут національної пам’яті визначає ключові сім дат: 

22 січня 1918 року – проголошення незалежності Української Народної Республіки; 

15 березня 1939 року – проголошення незалежності Карпатської України; 30 червня 1941 року – проголошення Акту відновлення української державності;

16 липня 1990 року – ухвалення Декларації про державний суверенітет
України;

1 листопада 1918 року – день «Листопадового чину» повстання у Львові, в результаті якого постала Західноукраїнська Народна Республіка.

Третій рік Першої світової війни показав внутрішню слабкість і тенденції до децентралізації багатонаціональних імперій (Російської, Австро-Угорської і Турецької). Відчутні поразки російської армії на фронтах, нестача продовольства, невдоволення царським урядом - все це призвело в лютому - березні 1917 року до повалення царизму. У Києві 17 березня 1917 року зібралися представники українських партій, громадських, культурних організацій, товариств і створили Центральну Раду - спочатку як всеукраїнську громадську організацію і координаційний центр. Її головою був обраний Михайло Грушевський. 22 березня Центральна Рада видала звернення до українського народу, в якому вона закликала до дотримання порядку. Важливими офіційними документами, за якими чітко простежується державотворча діяльність Центральної Ради, були її Універсали. 16 (29) квітня 1918 р., коли була розігнана Центральна Рада, в Києві, на з’їзді хліборобів було обрано Павла Скоропадського гетьманом України. Німецька окупаційна влада санкціонувала державний переворот. П. Скоропадський із пафосом проголосив відновлення Української Держави (на відміну від Української Народної республіки). Внутрішня політика Української Держави була зорієнтована і на виконання потреб німецької адміністрації. Влітку 1918 р. в Україні склалася розгалужена система німецьких окупаційних воєнно-економічних організацій, безпосередньо зайнятих вивозом за кордон сировини та продовольства. Керівною ланкою цієї системи було "Імперське господарське бюро при німецькій делегації в Україні". За П. Скоропадського відбулося відновлення буржуазно-поміщицького, монархічного режиму в Україні, його внутрішня соціально-економічна політика стала основою для відродження буржуазно-поміщицького ладу поваленої Російської імперії. 4 В порівнянні з Центральною Радою гетьманський уряд проводив активнішу зовнішню політику. Якщо перша мала офіційні дипломатичні стосунки (не враховуючи тимчасовий уряд Росії) лише з Німеччиною, Австро-Угорщиною та Туреччиною, то Гетьманщина обмінялася посольствами з 12 країнами. Фактично з самого початку гетьманського перевороту стала формуватися опозиція П. Скоропадському. Влітку 1918 р. розгортається справжній повстанськовизвольний рух проти гетьманського режиму та окупаційних німецько-австрійських військ. У своєму першому програмному документі, опублікованому 26 грудня 1918 р., - Декларації - проголошувалася ліквідація гетьманського режиму й відновлення незалежної Української Народної Республіки - Директорії УНР. Неспроможність розв’язати нагальні соціально-економічні проблеми і передовсім аграрне питання, характерна “отаманізація” режиму Директорії викликала проти неї суспільний опір, який невдовзі переріс у масові повстання. Яскравою сторінкою в державотворчій діяльності Директорії УНР стало проголошення 22 січня 1919 р. в Києві на Софіївській площі акту злуки між ЗУНР (Західно-Українською Народною Республікою) та УНР - об’єднання Східної та Західної частин України в єдину соборну Українську Народну Республіку. В умовах, коли вже було цілком очевидно, що Директорія не зможе, розраховуючи на власні сили, утриматися при владі, її керівники звернулися за допомогою до Антанти, зокрема Франції, війська якої на той час розпочали інтервенцію на півдні України. У квітні 1919 р. армія Директорії фактично було розбита і вже в травні уряд УНР переїхав до Східної Галичини. До влади в Наддніпрянській Україні прийшли народженні Росією радянські владні структури. Ще в січні 1919 р. згідно з декретом так званого Тимчасового робітничо-селянського уряду України була проголошена Українська Соціалістична Радянська Республіка. Очолив уряд УРСР Х.Г. Раковський. В основі внутрішньої політики цього уряду лежали воєнно-комуністичні заходи, запозичені з практики Радянської Росії. 5 Після фіаско визвольних змагань в Україні (за винятком західноукраїнських земель) утвердився окупаційний більшовицький режим. Було запроваджено жорстоку централізацію економічного і політичного життя. Історичне значення української національно-демократичної революції 1917- 1921 рр.: - у ході революції український народ створив власну державу і декілька років підтримував її існування; - героїчна боротьба українського народу стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців.

Без цієї боротьби було б неможливим проголошення державної незалежності в 1991 р.