БОЛИТЬ УСЕ: І ТІЛО, І ДУША...

 

Голодомор... Страшне слово. Страхітливе явище. У них - виснаження людей, муки, смерть. Мільйони життів українців забрав голодомор 1932-1933 років.   Щороку в листопаді відзначається День пам'яті померлих у голодних муках співвітчизників, країна засуджує тих, хто призвів до величезної біди. Про трагічні події тих років Андрій Дмитрович Гудима - поет, письменник, наш краянин, в трилогії « Тече до Бога моя сльоза» зумів піднести до висоти свого болю три важенні брили - страшну правду про Голодомор 1932-1933 років, болісну сповідь про голодно-холодне повоєння 1946-1947 років та щиру молитву на оздоровлення нашого буття, яка сприймається, мов засторога, як протест,  як анафема нинішнім творителям усяких негараздів у нашому вкраїнському домі. Напруга болю-спротиву в трилогії Андрія Гудими  «про хресні муки великого й доброго українського народу, про стоїчний його спротив більшовицькій тиранії» стверджується з кожним прочитаним романом трилогії - «Кара без вини», «Лихо не спить», «Лихо без добра».

Роман «Кара без вини» – страшна світлина про штучний голодомор 1932 –1933 років; «Лихо не спить – продовження болю, яким катувалися у повоєння (1946 –1947 рр.) невеличке подільське село Слобода і вся Україна; «Лихо без добра» – сумна розповідь про наше нелегке сьогодення.

  Т. 5, кн. 1 : Тече до Бога моя сльоза : трилогія. – 2016. –      456 с.

До п’ятого тому (книга 1) увійшов роман з цієї  епопеї «Кара без вини» і перша частина роману «Лихо не спить» – «Спека».

 Т. 5, кн. 2 : Тече до Бога моя сльоза : трилогія.– 2016. – 440 с

До п’ятого тому (книга 2) увійшла друга частина роману «Лихо не спить» – «Голод» – про нелегке повоєння (1946–1947 рр.) і роман «Лихо без добра» – про сільські злигодні першого десятиріччя незалежної України, яким завершується трилогія «Тече до Бога моя сльоза». За ці твори письменника було нагороджено міською літературно-мистецькою премією ім. І.С.Нечуя – Левицького, та Всеукраїнською премією імені М.Коцюбинського.

Бо це й справді пекуча сльоза письменника, котрий зумів у своїх творах, донести нам, нащадкам отих мільйонів, чиї душі дочасно повідходили до Бога дорогою кари без вини, що ми не маємо права забувати про ті страхіття наших співвітчизників, їхню хресну дорогу. Автор ще і ще раз закликає кожним рядком, щоб ми всіма потугами душі просили Господа не допустити навіть чогось подібного пережити знову.