Чорнобиль – біль минулого, смуток майбутнього

Техногенно-екологічна катастрофа, яка сталася 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції, нанесла непоправної шкоди довкіллю, здоров’ю людей та з острахом сколихнула всю планету. Для багатовікової історії України Чорнобиль став ще однією трагедією в хронології духовного і фізичного знищення нації. І якби не подвиг простих людей, які ризикуючи власним життям і здоров’ям, врятували нас від подальшого поширення радіації, то важко навіть спрогнозувати повні масштаби трагедії не лише для України, а й всього світу. Про це йшлося сьогодні в бібліотеці-філії №1 для дітей під час години-спогаду «Біда забрала в мене щастя радіти теплому дощу…», на яку завітали читачі книгозбірні – учні 7-Г та 8-Г класів Білоцерківського академічного ліцею "Вектор"-гімназії №18.

Своїми спогадами про трагічні події 37-річної давності з учасниками заходу поділилися білоцерківці-ліквідатори аварії на ЧАЕС, пенсіонери МВС Олег Леонідович Бойко та Юрій Іванович Фоменський. З їх розповідей діти дізналися про причини виникнення вибуху на ЧАЕС, про процес евакуації людей з Прип’яті та Чорнобиля, про те, як відбувалося гасіння пожежі на реакторі ... Неабияк схвилювала школярів розповідь шанованих гостей про долі ліквідаторів аварії та про те, що діялось в Чорнобильській зоні після того, як її вимушено покинули понад 300 000 осіб. Діти охоче ставили запитання ліквідаторам та щиро подякували їм за зустріч.

Хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Орфографічна кухня «Хліб від зайчика»

На засіданні клубу «Говорімо українською»  панувала гостинно-тепла атмосфера, бо орфографічна кухня «Хліб від зайчика» пригощала учасників найрізноманітнішими орфографічними стравами: прислів’ями, загадками, анаграмами, філвордами, казковими оповіданнями, руханками про хліб та зайчика. Хто з нас в дитинстві не смакував гостинцями від зайчика?  Чекали тієї зустрічі з батьками, бо тато неодмінно принесе у своїй сумці гостинчик.  Адже кожного дня він чомусь мав змогу зустрітись з зайчиком, який ніс щось у своїй торбинці. Коли той вухань дізнавався в розмові, що тата чекає вдома син чи донька, то без жалю віддавав все, що ніс у своєму мішку.

Гостею  на занятті була Тетяна Строкач, яка  презентувала вихованцям освітнього центру «Диволенд» збірку «Казкові вечорниці» , зокрема власну казку «Як дбаєш, так і маєш». Дітлахи, затамувавши подих, слухали про Зайчиху-маму, яка напекла пирогів з гарбузами як сонечко кругленьких , ароматних і смачненьких не лише для діточок-зайчаток, а й пригощала ними і Ведмедя, Білку та Сороку, дісталося навіть Кроту!

 Разом з пані Тетяною відгадували загадки і з легкістю вправлялися з руханкою « А ми зерно сіяли!» Несподіванкою для малят виявився смачний гостинець від  «Зайчихи-Тетяни», який дістався кожному учасникові.

Той зайчик так припав до дитячої душі, що всю любов і вміння вони втілили у розмальовках. 

Такі ж милі ті  зайчата вийшли!

Патріотична година «Вистояли-переможемо!»

Минає рік, як українським військовим вдалося звільнити всю Київську область від російських загарбників. Пристоличний регіон першим прийняв на себе удар росіян і першим їх вигнав. Це стало можливим завдяки героїчним зусиллям військових захисників і цивільних людей, хто з перших днів війни став на захист нашої держави. Хто допомагав облаштовувати блокпости, доставляв гуманітарну допомогу, випікав хліб в окупації та підтримував інших.

 

З нагоди першої річниці визволення Київщини від російських окупантів в бібліотеці - філії №1 для дітей відбулася  патріотична година «Вистояли-переможемо!». В ній брали участь користувачі книгозбірні та Член Національної спілки письменників України поет, письменник,  лауреат літературно-мистецьких премій: ім. Василя Симоненка, ім. Івана Нечуя-Левицького, ім. Михайла Коцюбинського, ім. Леся Мартовича, ім. Івана Чендея, майор 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Андрій Кириченко. В читальній залі оформлена книжкова виставка «За Україну, за її волю», на якій презентовано літературу про російсько-українську війну з 2014 року і по сьогодні. Олена Крищенко зробила огляд виставки, зачитавши вірша «До російської матері» зі збірки Олени Богуцької «Другий фронт».

Пан Андрій розпочав свій виступ теж з читання фронтової поезії, яку він писав в невеличких перервах між ворожими обстрілами в 2014-2017 роках, а потім розповідав про своїх побратимів, які безпосередньо брали участь в боях за Київ та область, наголошуючи на тому, що росіяни сподівалися на зустріч з квітами, що українці злякаються. А Київщина не просто їх не чекала, а опиралася всіма силами: мінували дороги, підривали мости, або, коли йшла колона, підбивали один, другий танк, і вся колона зупинялася. На той момент більшість українських збройних сил були на Донбасі й Київ прикривала 72-а окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців та декілька інших підрозділів.

Вони витримали і відбили наші міста:  Бородянка, Буча, Ірпінь, Гостомель, Мощун, Макарів…  Ворог на повну відчув, що таке українська лють та сила. ЗСУ показали не лише нашому народу, але й усьому світу, що Україна може перемогти в цій війні. Ми побачили самі, на що здатні. Розповідь Андрія Степановича часто переривалася запитаннями юнаків, котрим достеменно хотілося знати, як стати військовим, що необхідно 

 

 

для цього і куди звертатися.

Година спілкування промайнула непомітно, слухачі уважно слухали, а пан Андрій все розповідав і розповідав  про згуртованість українського населення, волонтерство, героїзм , професійність і надійність ЗСУ, про допомогу зброєю інших держав . Якщо вистоїть Київ, вистоїть і вся країна. Київ вистояв,  чекаємо на Перемогу! Слава Україні!